Пам'ятаю, як в дитинстві, виготовляв різноманітні поробки: як у них вкладав усю свою любов! Тоді, міркуючи над творенням, припускав, як важко було б коли-небудь дізнатися, що та чи інша моя поробка буде знищена аби викинута на смітник... Від такої думки мені вже хотілося плакати. Таке дивне розуміння торкалось не тільки творчости. Наприклад, міг присвятити час якомусь жукові або коникові. Випадково діставши зі старої криниці водяного жука, зі співчуття кинув його у нову криницю, міркуючи про кращі умови, за що отримав від батька "по шапці". Разом із тим важко було уявити, що їх може спіткати якась смерть, наприклад, з'їсть якась пташка, потрапить під ноги перехожому, загине від несприятливих погодніх умов...
З часом ми стаємо поволі дорослими, перестаємо помічати деталі, тонкощі, нюанси, відтінки, мінливість барв, емоцій, контурів... Зникає щось невловиме, як приємний сон, що трапився глибокої ночі, а на ранок аж ніяк не в силах пригадати: чому в нашому житті все просто, "як двері"? - ввійди та вийди..
03, 25 грудня 2021 р.
