Лоґопеj :: "Само собою" (ліричне есе)

Сидить першокласник за партою, одне вухо червоне, а друге біле, як лід. Хтось скаже, що в нього відморожений вигляд обличчя, але червоне вухо ламало всі переконання. Він не відморожений, навіть не тяганий вчителькою за вухо перед класом (наодинці вона б такого собі не дозволила), навіть сьогодні не день його народження... Він просто замрієний. І це так банально, особливо в цьому віці, що навіть не цікаво на таке дивитися: що тут нового? Цей хлопець, як всі інші діти в його віці. Але тут не все випадково: його замріяність була загальмованою реакцією на день, коли одного ранку чомусь почали з'являтися батьки однокласників, масово взялися чесати своїх дітей, в'язати бантики: дівчатам на голови, хлопцям під шию (як на якесь заклання..). Прийшов дивний дядько з апаратом, що спалахує, та почав садити перед собою малечу і "сліпити" їхню раптову серйозність. Єдине, що зрозумів - це фотограф: чимось подібним на свята користується його батько. А решту з того не міг осягнути, поринувши в дивну "прострацію": всі навколо метушаться, а він посеред всіх один, як палець (хлопчик-мізинчик..). І тут раптом за руку хапає знайома мама однокласниці та питає: "Що, твої батьки не прийшли?" - Він не знав, що відповісти, бо сам не розумів, чи мали батьки щось знати. Та ж сусідка мало не останнім посадила його перед згаданим фотографом і він зробив черговий світлячковий "блим". В очах розгубленість і втома доповнилась відчуттям покинутости: куди йти, що робити, чи заберуть мама чи тато, навіщо весь цей шарварок?.. 

Вдома батьки пригадали собі, яке сьогодні число, і що вони схоже пропустили візит фотографа до класу школи, в якому вчиться їх син. На запитання він спробував щось пояснити, згадавши маму однокласниці. Після чого почув, як батьки з полегкістю зітхнули, що все вирішилось "само собою"... 

Через роки той хлопець із усмішкою згадує ту фотографію та підліткове бажання її позбутися: вже занадто він був на ній відсторонений від реальности ("мамутеня, яке загубило свою маму"). 

Головний урок з усього того такий: а чи не все "само собою", коли батьки забувають про події свого (не лише дитини) життя..

© Олег Левченко, липень 2026 р.