Лоґлпеj :: "Короткий пізнавальний курс за доглядом зубів"

Пригадався досвід, який отримав мій син після візиту до стоматолога. Приватна клініка, аби тримати клієнта різними заохоченнями, окрім послуг ортодонта, запропонувала пройти для дитини короткий пізнавальний курс за доглядом зубів. Стоматологиня у педагогічній формі показала дитині, що коїться з зубами, навіть на анотомічній імітації щелеп, вимахуючи щіткою як треба робити, а як не треба. Коли я почав з часом спостерігати, як син чистить зуби, зауважив, що з отриманої лекції він запам'ятав усе, як не треба, а на мої питання: як треба? - були лише одні твердження про "не треба"!

29.04.24

Лоґопеj :: "Якщо мені не заквітнеш, наступного місяця викину!"

Дід Олексій любив сад, вирощувати дерева, доглядати за ними. Кожного року весною сини Георгій і Володимир мали обов'язково обкопати кожне дерево і їх традиційно побілити десь до метра висотою. Одного разу виросло дерево, начебто груша, яка від початку своїх років не давала жодного плоду. Існувала така народна традиція, яка більш нагадує забобон: аби рослина почала квітнути і плодити, її варто "налякати". Щодо дерева, тут на допомогу стає сокира. Кажуть, що достатньо постукати по дереву залізним лезом зі словами: "Як не даси наступного року врожай, я тебе зрубаю!" Дід застосував до того дерева більш кардинальний метод: понадрубував сокирою коріння, які зміг досягти крізь покрив трави. Чи промовляв слова і стукотів лезом по дереву - можна лишень дофантазувати, але наступного року дерево зацвіло і заплодило.

P.S. Ця історія пригадалась після розповіді дружини, про кімнатну рослину "Різдвяник", який квітнув ще від покупки в магазині, а згодом - "заснув". Піклуючись, розсадила на кілька горщиків, а за два роки по тому, навіть на Різдво, знову "не прокинувся". Згадала світлини від мами Ядвіги, як ця квітка буяє в Україні наповну, а тут... Минув місяць, як гнівливо промовила до рослини: "Якщо мені не заквітнеш, наступного місяця викину!"... Сьогодні тримала в руках один вазон, а другий на підвіконні іншої кімнати, показуючи перші бутони.

23.03.24

Лоґопеj :: Творчість: ввійти та вийти..

Пам'ятаю, як в дитинстві, виготовляв різноманітні поробки: як у них вкладав усю свою любов! Тоді, міркуючи над творенням, припускав, як важко було б коли-небудь дізнатися, що та чи інша моя поробка буде знищена аби викинута на смітник... Від такої думки мені вже хотілося плакати. Таке дивне розуміння торкалось не тільки творчости. Наприклад, міг присвятити час якомусь жукові або коникові. Випадково діставши зі старої криниці водяного жука, зі співчуття кинув його у нову криницю, міркуючи про кращі умови, за що отримав від батька "по шапці". Разом із тим важко було уявити, що їх може спіткати якась смерть, наприклад, з'їсть якась пташка, потрапить під ноги перехожому, загине від несприятливих погодніх умов... 

З часом ми стаємо поволі дорослими, перестаємо помічати деталі, тонкощі, нюанси, відтінки, мінливість барв, емоцій, контурів... Зникає щось невловиме, як приємний сон, що трапився глибокої ночі, а на ранок аж ніяк не в силах пригадати: чому в нашому житті все просто, "як двері"? - ввійди та вийди..

03, 25 грудня 2021 р.

Лоґопеj :: Дитячі страхи: "Голий" пістолет..

У дитинстві новини по телевізору показували так, що країни, де відбувались якісь забастовки чи воєнні дії, поглядом журналістів виглядали, як для малої дитини, жахаючими. З одного боку це лякало, а з іншого - у монотонні новини, коли з'явились подібні сюжети, захоплювали, наче "бойовик", хоча в радянські часи подібний закордонний формат кінематографії був для глядача якщо не заборонений, але занадто рецензованим. 

Жив поряд з військовими частинами, хоча буквального контакту з ними ми не мали, або ж рідко, вже на початку розвалу комуни. У той час ми всі ходили в загальну лазню. Разом із нами ходили й військові строковики, які проходили службу в тих частинах. (Пізніше вони мились десь у себе). Важко повірити, але в мене до них у лазні був страх: хоча всі були голими, виникало стійке переконання, що обов'язково мають із собою вогнепальну зброю, яку готові будуть застосувати й до мене.

29 листопада 2023 р.

Лоґопеj :: Пофіґізм і релігійність

Колись моя мати ходила в харизматичну церкву, де пастор мав доволі сміливе розуміння, вірніше, інтерпретацію людських відносин, з огляду на "гори", які наставляє Біблія та інші сучасні проповідники і "знавці" Слова Божого. Коли мені було десь років 16-17, на певні речі дивився доволі наївно, як й інші підлітки такого віку. Наприклад, неправильне розуміння, що в жінок існують місячні, викликали в мене певну огиду до протилежної статі. Світ, завдяки "маминим старанням" настільки звужував мої моральні оцінки з позиції "це засуджує Біблія", що я постійно орієнтувався на певний моральний образ благочестивого, яким мав би бути християнин. Одного дня мати з жахом в очах вирішила в мене попросити прощення. Було видно, що доволі довго готувалась до такої розмови: підбирала правильні слова, тестувала мою реакцію. Певної мірою тоді в мене почала розвиватися інша риса характеру: пофіґізм, а разом із тим ширше сприйняття реальности. У тій розмові мати послалась на проповідь і спілкування з пастором. Суть полягала в тому, що Біблія не могла писати про те, що відбувається в сучасному світі, отже, не могла вказати однозначно: це гріх чи ні? Отож, в таких випадках пастори беруть відповідальність тлумачити подію, навіть якщо вона минулась доволі давно, на власний розсуд. Він полягав у тому, що жінка, яка зробила аборт, має попросити вибачення у наступної дитини... Спочатку я непогано так "підвис", посилаючись на свої християнські цінності та уявлення про ідеальність людей, які поряд, але за хвилю увімкнув свій "пофіґізм" і сказав, як і хотіла... 

А чи хотіла?

14 листопада 2023 р.

Лоґопеj :: Садочок

Садочок: 

... образ зайчика і вушок, які робили до Нового року вручну. Втрата парасольки і раптові сльози, що тато вранці покидає мене самого з чужими дітьми.

Мені не подобався мілітаризм, хоча, як для дитини подобались військові атрибути одягу: значки, зірочки тощо.

Найбільше мене лякали військові у загальній бані. У мене було враження, що хоч вони й голі, але мають при собі пістолети. Спостереження за іншими дітьми, як зовнішні відмінності впливають на характер. Ось один мав родимку на підборідді і мав добрий гумор, так, що біля нього групувалась більшість дітей, а інший мав вічні під носом зелені соплі. У мене ж виникало питання: чому він їх не відчуває? Старші діти, які кидали каміння в чоловіків, що сідали випити за пунктом прийому склотари і вибачення виховательок за дитячу непристойність, хоча всі діти мали в собі певну нелюбов до "знавців моцного змія". Якщо не помиляюсь, то видається, що ті діти й звели своє доросле життя на тому ґрунті.

Випуск з садочка з бананами і кавуном.

Перевірка нігтів, волосся на воші, процедури з милом на виявлення глистів.

Подушки, які щоразу треба було заправляти кожній дитині індивідуально. Масова їх сушка на сонці та деякі дівчата, що по посеред тихого часу вставали на ліжко і на мить знімали труси, чим викликали дитячі емоції, й одразу тікаючи під ковдру.

Свято, на якому не захотів виходити на початку самого свята, коли побачив одного діда усього обвішаного в одрена і медалі. Всі репетиції проходив справно, а на "показі" банально злякався старого військового.

Найбільше сподобалось, як батько забрав мене з садочка раніше за часом. Тоді всі родичі з'їхались до нашого двору, в якому проживали дід із бабою та мої батьки. Тоді були разом мої двоюрідні брати та сестри, сама подія була якоюсь неймовірністю. Любов лазити в малині поміж рядками, ховатися в смородині, виходячи із неї зі своєрідним, притаманним лише йому запахом. Фантастичні фільми, які своїм сюжетом накладалися на ті запахи і тривалий час асоціювалися з літом, а в подальшому й з канікулами.

На якомусь етапі батько почав "припахувати" мене при господарстві: то двір підміти, то машину помий, а згодом і за нутріями поприбирай, помий, воду наноси, посапай, скопай... Кожного дня, коли йшов на роботу вигадував мені роботу, спостерігав, що іноді це робив із зусиллям, аби я не сидів бездіяльним удома. Багато в чому я не розумів своїх батьків, діда із бабою, так, наче вони жили в іншому світі, реально відмінному від мого, але мусив приймати і погоджуватися з правилами поведінки, аби не чути нарікань у свій бік. Багато в чому моє життя сформували різні історії, з якими приходив щовечора батько додому і оповідав за столом. У зв'язку з професійною специфікою його роботи, а він все життя був телемайстром, на клієнтських викликах люди, любителі оповісти про своє життя і не тільки, ділилися безліччю історій. Як правило вони мали відтінок трагічного досвіду, а тому й повчальння усім: "як робити не треба!".

Лоґопеj :: Фотоспогади

У молоді роки брав активну участь на громадських засадах у культурно-мистецькому житті рідного міста. Разом із вирішенням певних організаційних питань, робив доволі багато світлин. Отже, маю велику колекцію фотоспогадів, яка охоплює приблизно чотири роки такої діяльности. Просто мені подобалося фіксувати приємні миті, які наповнюють життя людей, що оточували мене та моїх знайомих. Минуло десь з п'ятнадцять років і вкотре спробував освіжити ті візуальні відбитки спогадів для своєї пам'яти. Відібрав деякі найкращі світлини по заходах, які на той час вже були зісканованими, адже на початку 2000-ї ще робилися на звиклу фотоплівку, і приватно надіслав у месенджері, як-то приємний спогад кільком знайомим людям, для чиїх ті світлини, по-перше, мали скласти від мене приємний сюрприз, по-друге, вказати на їх історичну рідкість, унікальність тих подій, адже залишав переважно для свого архіву. Одна людина скромно подякувала, друга - одразу розмістила одну зі світлин у Фейсбук: спільна світлина з наставниками, які зробили відчутний вклад у творче становлення. Ті вчителі відійшли у засвіти, отже, адресація у соцмережі була навіть не для них, а на широку публіку "про себе"... І жодного слова "дякую" іншим, наче за когось тієї миті було якби "недоречно" / "соромно" / "не в тему" згадати на ім'я...